Хроніки неробства, хроніки безумства продовжуються

0
216

У цей буремний час переживання про теперішнє та майбутнє залишилися в минулому, й тому всі вдарилися в історію. В спогади. Люди пригадують найкращі матчі, улюблених гравців та той час, коли вони полюбили футбол.

Якраз в цьому плані хочеться використати одну заюзану ідею — моя найкраща команда. Але не символічна збірна, а саме команда, яку б я зібрав з гравців серед яких жив. З поясненнями та функціями й спробами поєднати гравців різних епох.

У мене відлік з 1998-го року.

Виключення є лише одне: ніяких Мессі та Роналду.

У воротах Джанлуїджі Буффон.

Вибір, насправді, легкий. Кожен гравець в команді повинен бути таким, кому ти повністю довіряєш. Але голкіпер — тут перший. Буффон в моїй системі координат завжди був найкращим голкіпером світу: вмілий, сильний, розумний, професійний, пристрастний. Був час, коли мені подобалося грати у воротах, і це через Буффона. Він може в воротах все. І завжди міг.

Запасні будуть трохи згодом, але запасного голкіпера потрібно виділити зараз. Варто відзначити ще тих, хто міг потрапити до цієї команди, але залишився поза межами списку, їх не так багато: Петр Чех, Самір Хандановіч. Проте в запасі опинився Едвін ван дер Сар. Найкращий голкіпер в історії був саме ван дер Сар часів Ман Юнайтед. Захисникам тоді голову не довелося повертати, бо вони знали, що голкіпер просто забере м’яча до рук після будь-якого удару. Ще й з флегматичністю, ніби це дитина пробивала. Проте він не перший, тому що цей період був не надто довгий. А свого часу Буффон Ювентусу знадобився, бо у ван дер Сара не вийшло.

На правому фланзі захисту думав лише про два варіанти Кафу чи Дані Алвеш. Обидва бразильці просто ідеал вінгбека з усіма потрібними характеристиками. Кафу видається більш універсальним та стабільним гравцем, який і в атаці знає що робити і в захисті встигає. Тому він в старті.

На лівому фланзі вибір важчий, але з іншого боку й легший. Це міг бути Паоло Мальдіні, проте коли я почав цікавитися футболом він вже був ветераном і не таким реактивним. Він залишився поза командою. А позицію лівого захисника закриє Філіпп Лам. Великий універсал та надійний варіант. Якщо потрібно буде він і на правому фланзі зіграє, а якщо в мене вселиться Пеп Гвардьола, то ще й в центрі півзахисту.

Якось все банально виходить поки що, чи не так? Зараз буде цікавіше. Проте не через те, щоб не було банально. Це моя команда, і в ній будуть грати потрібні мені гравці.

В центрі захисту на відміну від лівого флангу вибір неймовірний. Ніколи не міг подумати, що до стартового складу не потрапить Алессандро Неста. Але нещодавно виріс той, хто його витіснив. Вірджил ван Дейк.

Наприкінці грудня по всьому світу вибирали команди декади, англійський журналіст Олівер Кей вписав до команди ван Дейка, за що йому дорікали, мовляв, він же лише півтора роки на найвищому рівні. На що Кей написав: «Ну як півтора роки… Він до цього виріс у захисника, якого Ліверпуль торгував півроку та заплатив такі гроші». Цим він сформулював й мою думку. А ще: хто винен топ-клубам, що вони були занадто горді, аби запросити гравця з чемпіонату Шотландії чи середняка АПЛ?

Ван Дейк уміє все, що потрібно центральному захисникові. Ми всі це бачили ще якийсь рік чи місяць тому. В пам’яті все залишилося.

А ось його партнер точно викличе здивування — Ріо Фердінанд. Не Каннаваро чи хтось з італійців, не хтось з іспанців чи німців, чи французів, навіть не багаторічні його партнери Террі чи Відіч, а саме Фердінанд. Чому? Він завжди був прикладом центрбека, який може робити все: вигравати боротьбу, відбирати м’ячі, грати головою і при цьому має талант та розуміння гри.

І хоча сам Фердінанд не так давно сказав, що він би своїм найкращим партнером все одно вважає Відіча, а не ван Дейка, проте саме цю свою пару вважаю потенційно ідеальною.

С захистом все просто хоча б через те, що чотири захисники оптимальний варіант завжди. Хоча сам за прикладом Тоні Адамса люблю грати зі схемою 3 в захисті, тому що з обох боків є партнери.

А ось в півзахисті безліч варіантів. Я вибираю ромб через те, що ми будемо грати з плеймейкером, двома форвардами, а тому лише ромб. Все ж ця команда повинна перемагати, а не просто бути збірною атакувальних хавбеків.

Отже, Рой Кін. Капітан, лідер, харизматична та просто мерзенна людина. Він зупинить будь-кого, хто захоче дійти до воріт. Він не найтехнічніший, на найвміліший, не найкращий. Він не виконає 100 з 100 передач впродовж гри. Але він зробить так, що м’яч завжди буде в нашої команди. Для цього є два способи.

Атакувати в цій команді буде кому.

Ближче до правого флангу Шабі Алонсо. За свою кар’єру цей гравець показав, що для нього немає неможливих завдань в футболі: він може робити передачі від 5 до 50-ти метрів ідеально в ногі та вчасно. Він розуміє гру та відбирає м’ячі. Саме такими мають бути центральні півзахисники в сучасному футболі. Був би Андреа Пірло, але Шабі Алонсо набагато більш універсальний гравець й може зіграти вище, що не порушить систему гри. Також він повинен зміщуватися в центр та відркивати фланг Кафу.

Ближче до лівого флангу Андрес Ін’єста. Він часто грав в атакувальній трійці, проте також має усі навики, аби грати глибше. Він всюди буде корисний. Де не опиниться з м’ячем — буде корисним. Схема, а також Лам, Кін та Шабі Алонсо поруч дозволять Ін’єсті мати багато свободи. Його свобода та геніальність у прийнятті рішень потрібна попереду.

10-й номер. Зінедін Зідан. Нічого більше не скажу. Можна тільки уявити, скільки плеймейкерів за ці 25 років я відкинув, аби поставити Зідана. Серед усіх них Зідан найкращий. А якщо треба, то ще й головою заб’є.

В атаці також безліч варіантів. Але вибір, насправді, був легким. Т’єррі Анрі та Роналдо. Роналдо — останній великий центральний нападник. Крапка. Бо він біжить і його не зупинити. Бо він забиває і його не зупинити.

Арсен Венгер зробив Анрі форвардом, адже йому потрібні були вміння гравця ближче до воріт суперника, проте ніколи не замикав в штрафному майданчику. Та ж роль. Бути поруч з Роналдо, бути поруч з Зіданом, бути поруч з Ламом на фланзі. Анрі потрібен всюди.

Скільки ж гравців довелося переосмислити, аби вибрати саме цих.

Отже, склад наступний: Буффон — Кафу, Фердінанд, ван Дейк, Лам — Кін — Шабі Алонсо, Ін’єста — Зідан — Анрі, Роналдо.

Першим запасним став ван дер Сар.

Також до резерву потрапили Серхіо Рамос, якого я ще пам’ятаю за проходами правим флангом, а також Джорджио К’єлліні, який виграв боротьбу у Мальдіні на позиції лівоногого універсала. Неста, пробач.

Андреа Пірло — без сумнівів. Цій команді не лише з сильними суперниками грати, але й і зі слабкими, й там Пірло може вийти замість Кіна, наприклад.

Хто точно може вийти замість Кіна, так це Патрік Віейра. А також впродовж гри вони можуть хоча б віртуально створити пару опорних хавбеків. Туди просто не підійти через величезну напругу, яка створює захисне поле.

Денніс Бергкамп — це заміна швидше навіть Зідану, ніж Анрі чи Роналдо. Тому що він геній.

І Вейн Руні. Бо Руні може все, коли захоче. Знати б коли захоче.

Запас: ван дер Сар, Серхіо Рамос, К’єлліні, Пірло, Віейра, Бергкамп, Руні.

З тих, хто не потрапив. Несту шкода. Шаві не думаю, що впишеться в гру моєї команди. Що робити з Роналдіньо — навіть поняття не маю.

Моя ідеальна команда.

ПС. Придумав і Україну. Що дивно — було складніше.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту