Серб, який не став для Реала зіркою

0
230

Лука Йовіч розпочав виступи за мадридський Реал з травми та розгромної поразки проти мадридського Атлетіко. Втім, це не найгірший сценарій, який знає історія – одному з його попередників взагалі не пощастило на Сантьяго Бернабеу. Underdogs розповідає про Періцу Огнєновіча.

Лука Йовіч – п’ятий серб в історії мадридського Реалу. Зауважимо, що Вершкові завжди проявляли непідробний інтерес до ринку країн колишньої Югославії. За іронією долі, більшість вихідців – хорвати, серед яких траплялися як знаменитості (Давор Шукер, Роберт Просінечкі чи Лука Модріч), так і відверті статисти (хтось ще пам’ятає Роберта Ярні?). Ще одна зірка – Предраґ Міятовіч – на хвилиночку, уродженець Чорногорії.

Так склалося, що співвітчизники Йовіча не зуміли проявити себе у футболці Реалу – якщо порівнювати між собою Мілана Янковіча, Деяна Петковіча, Предрага Спасіча та Періцу Огнєновіча, то серед усіх себе більш-менш зарекомендував тільки перший. А ось останнього у списку – Огнєновіча – навряд чи сьогодні впізнають навіть найпалкіші прихильники Галактикос. Ба більше, про нього прагнуть забути, адже правий вінґер традиційно фігурує серед найпровальніших придбань, які коли-небудь здійснював іспанський гранд.

Цікаво, що між Лукою та Періцею простежуються певні схожості – обидва є нападниками та свого часу захищали кольори Црвени Звєзди. Правда, якщо Йовіч – випускник академії Червоно-білих, то Огнєновіча скаути белґрадців помітили у третьоліговій Младості із містечка Смедеревска-Паланка. Побачене сподобалося селекціонерам (9 голів у 23 матчах, проведених впродовж сезону 1993/94), тож невдовзі 17-річний хлопець переїхав до столиці. Де затримався на чотири з половиною роки та перетворився в ледве чи не найперспективнішого гравця балканського регіону – 36 голів, забитих у 126 поєдинках, золото чемпіонату та три національні кубки засвідчували рівень виконавця та натякали на неабиякий потенціал. Зріст 1,71 аж ніяк не відштовхував потенційних покупців – Огнєновіч підкорював дриблінгом, пластикою та швидкістю, за що отримав прізвисько «Атомо».

Місцева преса не шкодувала авансів, порівнюючи його з Марком Овермарсом, а в Європі всерйоз заговорили – невже це нова версія Бобана, Міятовіча та Савічевіча? Додаткову рекламу зробив чемпіонат світу у Франції, де Югославія нехай і поступилася в 1/8-й Нідерландам, проте встигла залишити приємний післясмак. Періца тричі вийшов на заміну, не відзначився результативними діями, але потрапив у об’єктиви телекамер – що вже непогано, як для молодої зірочки, прагнучої познайомитися із широкою публікою. Зрештою, Реал, який увесь цей час спостерігав за сербом, не витримав – президент Лоренцо Санс буквально наполіг на підписанні футболіста. І невдовзі пошкодував – цукерка з яскравою обгорткою виявилася гіркою на смак.

«Іспанці слідкували за мною два роки, від матчу до матчу. А коли у Франції проходив чемпіонат світу, було зрозуміло, де я продовжу кар’єру. У перші дні після того, як ви дізнаєтеся, що вами цікавиться Реал, це викликає тиск, але після цього вам хочеться грати ще краще. Наступного року я підписав контракт»,– поділився спогадами Періца.

Під час Мундіалю Огнєновіч повідомив Міятовічу, що збирається до Іспанії, а в січні 1999-го був представлений у якості новачка Бланкос. 3 мільйони євро, виплачені Црвені, та 850 тисяч євро, зазначені у особистому контракті – дуже хороші цифри, як для 22-річного юнака. Передбачалося, що Періца без проблем адаптується до життя у Мадриді (цьому мали посприяти Міятовіч та Шукер), але все пішло шкереберть – впродовж шести місяців серб з’явився у 3 зустрічах (прикметно, що дебют, як і у Йовіча, вийшов провальним – Валенсія розтрощила «вершкових» 6:0), одна з яких припала на заключний тур Прімери проти Депортиво, де він провів на полі одну хвилину. Причина прикра, але хоча б зрозуміла – вже на третьому тренуванні Огнєновіч травмував хребець та вибув на три місяці.

Паралельно у команді відбулися зміни – Гусу Хіддінку вказали на двері, й тренерське крісло дісталося ексцентричному Джону Тошаку. Валлієць не бачив нападника впритул до звільнення у листопаді, сподіваючись його продати – Періца ж вперто відмовлявся, відмахнувшись від пропозицій, зроблених Сарагосою, Малагою та ПСЖ. Попри появу Елвіра Баліча (ще одного завсідника лазарету), вінґер оголосив про намір боротися – обнадіював прихід Вісенте Дель Боске, готового давати шанси. Остаточно переконати не вдалося – 750 хвилин за увесь сезон, 1 м’яч, забитий у боротьбі з Сарагосою (як виявилося, єдиний за Реал), та нова травма аж ніяк не могли викликати довіру. Заради справедливості скажемо, що Періца старався сподобатися та й досі шанобливо відгукується на рахунок тренера.

«Це феноменальний тренер, який знає гру до найменшої деталі. Мені пощастило, коли він прийшов на Бернабеу, його навіть не цікавило ім’я та прізвище гравця. Втім, якась сила не дозволила мені показати себе у Реалі – мене зламали травми».

Дель Боске пробував розкрити якості підопічного на позиції центрального хавбека, проте безуспішно – напередодні півфіналу Ліги чемпіонів Огнєновіч вкотре вибув із строю, і іспанець фактично махнув рукою.

«Найгірший момент у кар’єрі? Півфінали Ліги чемпіонів 2000 року. За три дні до матчу з Баварією я травмувався і, як наслідок, не грав у фіналі. Це було важко для мене, адже я відчував, що повертаюся до форми». Хоча на папері Періца є володарем кубка Ліги чемпіонів – чи можна це назвати втіхою та компенсацією?

Третій рік на Сантьяґо Бернабеу розпочався з конфлікту – керівництво порекомендувало гравцеві піти у оренду, оскільки згідно рішення Королівської іспанської федерації не могло реєструвати більше 25 футболістів на сезон. Новоспечений президент Флорентіно Перес придбав Фіґу, Соларі та Макелеле, тож цілком зрозуміло, чому Огнєновіч не входив в плани Дель Боске. Серб навідріз відкинув варіант з пошуками нової команди, та, не потрапивши до заявки, звернувся до суду – мовляв, він має право виступати, адже в противному випадку не виконає зобов’язання перед клубом. Зрештою, мадридці виплатили частину зарплатні, а в серпні 2001-го розірвали угоду – увесь цей час Періца тренувався з особистим тренером.

У подальшому доля не жалкувала виконавця – працевлаштувавшись у Кайзерслаутерні взимку 2002-го, нападник зламав ногу та «вилетів» на два місяці. Травми продовжили переслідувати Огнєновіча, тож німці церемонитися не стали; влітку того ж року серб вирушив до амстердамського Аяксу, де не знайшов спільної мови з Рональдом Куманом, а вкотре опинившись без роботи, впав у депресію та зіткнувся з труднощами фінансового характеру. Заради грошей він погодився на авантюру з китайським Далянь Шиде, але душе швидко усвідомив, що не збагатиться. «Клуб вирішив не платити іноземцям, це не той Китай, яким він є зараз»,– пояснив Періца.

У 2003-му 26-річний Огнєновіч став гравцем київського Динамо. Він покладав серйозні сподівання на реанімацію кар’єри, вважаючи Київ ідеальним місцем для втілення задуманих планів, але і тут помилився. А ось на що розраховували Біло-сині – не відомо. Це ж треба примудритися – підписати чотирирічний договір зі «збитим льотчиком»! Все виконано у найкращих традиціях Суркісів. Тож доробок Періци в Україні не менш скромний, ніж у Кайзерслаутерні чи Далянь Шиде – 2 матчі за першу команду та перебування у Динамо-2. На щастя, по завершенні кампанії 2003/04 вінґер покинув Динамо (зате став чемпіоном України) та перебрався до Анже. По суті, на цьому Огнєновіч закінчився як футболіст – навряд чи малайзійський Салангор, грецький Ерготеліс та Ягодіну, де він повісив бутси на цвях у 2011-му, можна назвати межею мрій.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту