Вітання для Гітлера

0
333

20 квітня 1941-го року, день коли збірна Швейцарії провели один з найвизначніших матчів в історії. Попри те, що поєдинок був товариським, він мав свою неповторну ауру. Мабуть більше ніколи в історії швейцарського футболу вона не мала такої шаленої підтримки у рідних стінах, але й палких шанувальників ворога (у прямому, нефутбольному розумінні) на трибунах легендарного Ванкдорфу було багато.

Матч Швейцарія – Німеччина у Берні. В цей час нейтральна країна стояла на межі окупації, адже 24 дивізії Вермахту розташувалися на її кордоні. Німці тим часом методично шматують Європу і душать Велику Британію.

За два дня до того, 18 квітня урядові структури Швейцарії оголошують громадянам програму протидії нацистській пропаганді. Сусіди ж закликають до об’єднання країн і усіляко плекають чутки про невідворотність перемоги німецької зброї. Країна реально готувалася до страшної війни, але паралельно грали у футбол з потенційним окупантом. В тому не було нічого дивного, адже Швейцарія стала прихистком не лише для біженців, ай для купи шпигунів, провокаторів.

В країні відкрито діяли партії нацистського напрямку, орієнтовані на Берлін. Стати членом НСНРП (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei) можна було лише завітавши до німецької амбасади, а їх було кілька в країні. Що й казати, якщо найкращий тренер усіх часів для Швейцарії Карл Раппан і уся його родина від дорослих до малих були активними членами НСНРП або гітлерюгенду. Щоправда, саме тоді збірну він не тренував.

Ось така була атмосфера. На матч з’їжджалися тисячі патріотично налаштованих громадян країни, а поруч шли й відверті прихильники анексії та пангерманської нації.

Тим часом у чайному будинку Кельнштайгаус високо в горах збиралися усі лідери Третього Райху. В цей день вони вітали фюрера, котрий був на хвилі успіху. Не лише перемоги щодня зміцнювали його культ, за два місяці до того він остаточно зібрав у своїх руках усі важелі влади – став ще й Верховним головнокомандувачем. Він відзначав 52 роки.

І хоч Гітлер був абсолютно байдужим до футболу та усього спорту (лише фаном здорового способу життя та ранкової зарядки) та в його оточенні вистачало тих, хто прагнув окрім звичних подарунків принести ще й перемогу над Швейцарією. Хай поки тільки футбольну, але поки.

Перед грою для німців пролунав не офіційний гімн, а Пісня Горста Весселя, суто націонал-соціалістична пропагандистська річ.

Матч за усіма розкладами мали виграти гості, вони були сильнішими за суперника, лише в березні обіграли його 4:2, потім ж розтрощили збірну Угорщини 7:0.

Та все вийшло інакше. Швейцарці, на чолі зі своїм найкращим оборонцем в історії, вже неюним та змученим травмами, Северіно Мінеллі, виграли 2:1. Хорошу кар’єру серед господарів після цього збудує лише Олівер Еггіманн, команда ветеранів та «сірих мишок» хлопнула фаворита і, на свій манер, привітала Адольфа Алоїзовича.

У німців ж з того складу до великої історії футболу увійшли двоє. Середняк футболіст Гельмут Шьон, що стане видатним наставником, та герой ЧС-1954 Фріц Вальтер, другий після Беккенбауера в усій німецькій футбольній історії.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту