Двічі в одну річку: як Реал виглядав після повернення тренера. Частина II

0
179
Альфредо Ді Стефано

Редакція Underdogs завершує розповідь про тренерів мадридського Реалу, яким, як і Зінедіну Зідану, доводилося вдруге опинятися біля керма Вершкових.

ЧАСТИНА ПЕРША

Альфредо Ді Стефано

Перший термін: 1 липня 1982 року – 22 травня 1984 року

Статистика: 108 матчів (63 перемоги/23 нічиї/22 поразки)

Трофеї: –

Другий термін: 21 листопада 1990 року – 22 березня 1991 року

Статистика: 21 матч (9 перемог/3 нічиї/9 поразок)

Трофеї: Суперкубок Іспанії

Альфредо Ді Стефано став легендарним гравцем, проте не настільки видатним тренером. Іронія полягає в тому, що аргентинцеві вдалося збудувати міцну Валенсію та навіть здобути міжнародний трофей, однак не реалізувати себе на чолі Вершкових. В Реалі не беруть до уваги срібні чи бронзові медалі – такий результат апріорі вважається поганим.

Фахівець, призначений влітку 1982-го, впродовж двох сезонів не виграв жодного трофею – на внутрішній арені команда програла конкуренцію Атлетіку Більбао. Щоб уявити, настільки болючим виявився провал, варто розуміти наступну річ – якщо у першому випадку мадридці відстали від суперника на одне очко, то у наступній кампанії поступилися за різницею кількості забитих та пропущених м’ячів.

Європейські пригоди Ді Стефано також не склалися – Реал дістався до фіналу Кубка володарів кубків, де кращим виявився Абердін Алекса Ферґюсона, а, потрапивши до Кубка УЄФА, вилетів у першому ж раунді,не впоравшись з празькою Спартою. Чи були у президента Луїса де Карлоса підстави звільняти Білу стрілу? Як би це не виглядало прикро, але аргентинцеві справедливо вказали на двері.

В листопаді 1990-го Альфредо запропонували замінити Джона Тошака. На жаль, спеціаліст, змушений працювати у екстрених умовах,протримався на посаді до березня – все вирішила поразка у чвертьфіналі КЄЧ, нанесена московським Спартаком Олега Романцева.

Лео Бенхаккер

Перший термін: 1 липня 1986 року – 30 червня 1989 року

Статистика: 169 матчів (107 перемог/40 нічиїх/22 поразки)

Трофеї: Ла Ліга (1986/87, 1987/88, 1988/89), Кубок Іспанії (1988/89), Суперкубок Іспанії (1988, 1989)

Другий термін: 27 січня – 29 червня 1992 року

Статистика: 28 матчів (14 перемог/7 нічиїх/7 поразок)

Трофеї: –

Лео Бенхаккер зумів видати один із найпродуктивніших періодів в історії мадридців – не без допомоги твердої руки президента Рамона Мендоса. Функціонер, добре знайомий із Сантьяґо Бернабеу, скористався «методичкою» легендарного попередника – нашпигував команду зірками першої величини.

Так, кольори столичного гранду захищала славнозвісна п’ятірка Стерв’ятників та Уґо Санчес – як з такими хлопцями не перемагати? Отримавши гідну підтримку, голландець сповна віддячив – впродовж трьох сезонів Бланкос здобули шість трофеїв. Після чого Лео розлучився з Реалом на досить красивій ноті, передавши клуб Джону Тошаку.

Другий прихід Бенхаккера відбувся за вимушених обставин – у січні 1992-го керівництво позбулося Радоміра Антіча та покликало голландця на тимчасовій основі. До того ж спеціаліст абсолютно не вразив – мадридці вибули із Кубка УЄФА, програвши у 1/2-й італійському Торіно, а у фіналі Кубка Короля нічого не вдіяли з Атлетіко Луїса Араґонеса.

Джон Тошак

Перший термін: 1 липня 1989 року – 19 листопада 1990 року

Статистика: 64 матчі (41 перемога/15 нічиїх/8 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1989/90)

Другий термін: 24 лютого – 17 листопада 1999 року

Статистика: 37 матчів (19 перемог/9 нічиїх/9 поразок)

Трофеї: –

Джону Тошаку пощастило – валлієць, будучи посереднім тренером, неочікувано «вистрелив» з Реал Сосьєдадом, чим привабив Мендоса. Діставши щасливий квиток, тренер скористався багажем, залишеним Бенхаккером, та став чемпіоном країни, випередивши Барселону на п’ять очок. Однак на щось більше не спромігся – коли виникла необхідність вигадувати щось своє, Тошак з тріском провалився. Британець дотягнув до листопада 1990-го – на той момент Реал виграв лише чотири матчі із одинадцяти загальних.

Найдивніше те, що Джону дали другий шанс. Вже у березні 1999-го йому довелося червоніти за виліт із Ліги чемпіонів – всі добре пам’ятають, як на Олімпійському Валерій Васильович Лобановський нокаутував Реал. А восени команда знову зганьбилася – ну а як ще охарактеризувати восьме місце у турнірній таблиці?

Вісенте Дель Боске

Перший термін: 7 березня – 30 червня 1994 року

Статистика: 11 матчів (5 перемог/1 нічия/5 поразок)

Трофеї: –

Другий термін: 17 листопада 1999 року – 23 червня 2003 року

Статистика: 233 матчі (127 перемог/56 нічиїх/50 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2001/02, 2002/03), Суперкубок Іспанії (2001), Ліга чемпіонів (1999/00, 2001/02), Суперкубок УЕФА (2002), Міжконтинентальний кубок (2002)

Вісенте Дель Боске – один із найбільш шанованих спеціалістів, які коли-небудь очолювали Реал. Як не віддати належне людині, що сумарно присвятила команді більше тридцяти п’яти років? В середині 80-х Лісник увійшов до клубної структури, плідно працював із кантерою та таки зарекомендував себе у якості кандидатури, гідної прийняти основний склад. Щоправда, перша спроба виявилася не надто вдалою – мадридці, залишені Беніто Флоро, ледве не вибули із єврокубкової зони, на щастя, фінішувавши на четвертій сходинці.

У листопаді 1999-го Дель Боске замінив Тошака і, виявившись готовим для виклику, здійснив щось просто неймовірне – за підсумками сезону Вершкові виграли Лігу чемпіонів. І встановили домінування – з появою Флорентіно Переса розпочалася так звана епоха «Зіданів та Павонів», відома покупками висококласних футболістів. Результат не змусив себе чекати – Дель Боске став вагомою персоною на внутрішній та міжнародній арені.

А потім Перес проявив свій темний бік. Олдфаги та істинні фанати Галактікос навряд чи йому симпатизують – що сьогодні, що шістнадцять років тому бізнесмен чинив нелогічні речі. Побутує небезпідставна думка, що Флорентіно позбувся метра через суперництво та ревнощі – кому потрібна поряд настільки авторитетна людина? Комфортніше ж смикати за шнурочки – це добре видно у нинішньому сезоні.

Фабіо Капелло

Перший термін: 1 червня 1996 року – 24 червня 1997 року

Статистика: 48 матчів (31 перемога/12 нічиїх/5 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1996/97)

Другий термін: 5 липня 2006 року – 28 червня 2007 року

Статистика: 50 матчів (28 перемог/12 нічиїх/10 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2006/07)

Фабіо Капелло, під якого президент Лоренсо Санс провів широку трансферну кампанію, приїхав до Мадриду в кінці травня 1996-го. І, незважаючи на виграш Прімери, вже тоді не сподобався тамтешній публіці – все через надмірний прагматизм. Проте Генерал не був усунутий з посади – алленаторе сам попрощався з підопічними, так як не міг відмовити старому-доброму Мілану.

І опинився в столиці Іспанії тільки через десять років – Рамон Кальдерон, бажаючи покласти край вакханалії, зчиненій постійними змінами на тренерському містку (пам’ятаєте той безлад, залишений Карлушем Кейрошом, Хосе Камачо, Маріано Ремоном, Вандерлеєм Лушембурго та Хуаном Каро?), скористався становищем туринського Ювентусу та таки повернув Капелло на Сантьяґо Бернабеу. Італієць виконав завдання, не тільки тимчасово зупинивши кризу, але й забезпечивши Реалу ювілейне тридцяте чемпіонство – чим не прогрес?

Правда, Кальдерон так не думав і, як наслідок, здійснив найбезглуздіший вчинок – відправив тренера геть, мотивуючи скоєне «неможливістю Капелло прищепити видовищну гру». Спортивний директор Предраґ Міятовіч натякнув, що філософія дона Фабіо мала розбіжності з клубною стратегією – і це попри досягнення! У той момент Капелло знаходився у відпустці і ось таким відверто некрасивим чином був виставлений за поріг – невже він заслуговував на подібне? Однозначно, що ні. Але це вже минуле.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту