Обличчя Прімери. Вогняний каньйон Ейбара

0
139

Сонцесяйна парочка та їхній вічний матрацний переслідувач давно відірвалися від усього іспанського футболу на неподоланну відстань. Мріяти бути такими як ці титани не має сенсу в тамтешніх реаліях. Останнім часом на особливому постаменті стоїть Севілья, а от колись грізні Валенсію, Вільярреал та Атлетік Більбао крутяться в космосі Прімери немов астронавти у невагомості – то до гори дриґом, то знов піднімаються.

Тому казати про типовий іспанський клуб складно. Маленькі Алавес, Леванте та Гетафе не просто каламутять воду, вони самі вже мають певні зухвалі претензії. Також існує стійка тенденція заходу до королівського палацу Прімери нахабнющих новачків. Це Жирона, Леганес, Ейбар та Уеска. Ніколи їх тут не було і ось, отримайте. Серед дебютантів тільки остання не змогла досягнути позитивного результату, хоча її футбол не є боягузливим і нудним. Отож такі команди й характеризують іспанський футбол краще за Барсо-Реали чи когось іншого. Успіхи футболістів з Прімери по усьому світу це наслідок роботи, в першу чергу таких ось невеличких команд, яким для виживання завжди потрібні ідеї та гнучкість.

Якщо ж обирати з вище наведених клубів, то найбільш цікавими та послідовними є приклади Гетафе і Ейбара, які є Льодом та Полум’ям Прімери. Вогняну стихію представляє клуб з холодного як для Пірінеїв, залишеного в горах містечка Ейбар.

Футбол маленьких басків є найбільш агресивним та енергійним в елітному дивізіоні, а, може, й в усіх топ-5 лігах – вогняна гра. Агресія не означає дуболомства. Навпаки, Ейбар від примітиву доріс навіть до контролю м’яча, став четвертим після двох стовпів та Севільї за кількістю створених гольових моментів, третім за ударністю. Коли ж це чудо заходило до компанії обраних, щось подібне не снилося й найбільш затятим фанам команди. З часів дебюту в Прімері 2014-го вдалося зберегти флангові подачі та вміння боротися за них.

Зараз зброярі грають п’ятий сезон в Прімері і немає жодних сумнівів, що буде й шостий. Початком ж новітньої історії Ейбара є 2009 рік, тоді, разом з приходом амбітного президента Алекса Арансабаля, команда вилетіла до Сегунди Б. Звідти її тягнув Манітч Мандіола (давній товариш нинішнього тренера зброярів), не витягнув. Тоді прийшов Гаїска Гарітано і з другої спроби зміг повернути команду до передпокою обраних. Гарітано тепер розігнався відразу – без плей-оффу вискочив до Прімери. І це представник найменшого населеного пункту в дивізіоні, найменший стадіон ліги, найменша зарплатна відомість і, можливо, найменший бюджет.

Такий мінімалізм за мірками Сегунди вже ледь не вирок, а з Прімери вони мали хутко забиратися геть, оновивши усі антирекорди. Останнього зброярі не зробили, але вилетіли і не вилетіли одночасно. Ейбар Шрьодігера став наслідком вигнання за борги Ельче.

Історія спортивного директора Франа Гарагарси виглядає казково. Колись трохи грав в клубі, потім працював в ньому, зокрема водієм. Далі тренував вже у Елгоейбарі, який підняв до Терсери (четвертий дивізіон). Звідти він був запрошений до Ейбару, допомагати тренеру Мандіолі. Коли ж пішов спортивний директор, його попросили, поки що, трохи, попрацювати й на такій посаді. Нині роботу Гарагарси називають зразковою. Це як Мончі, тільки зірочки, придбані ним суттєво менше світять за севільських, але купляли їх за копійки з керамічної свинки (інколи брали задарма нікому непотрібних). Тож співвідношення ефективності у андалусійця баск може й виграти.

Випадок Гарагарси хороший для ілюстрацій не тільки успішної роботи. Фран сам зінавався, що повністю провалив свою роботу у перший сезон в Прімері. Те, що працювало на більш низькому рівні, тепер не діяло. Проте вигнали не його, а тренера Гаїску Гарітано. У цього рішення було два аспекти: наставник у кризовий момент теж помилявся і дуже розгубився, також виник варіант з улюбленцем гравців маленьких команд Менділібаром. На те, що б замінити Гарагарсу людиною з досвідом у Прімері банально не було грошей, експериментувати ж з працівником на ключові посаді не побачили сенсу. От він і лишився.

Тепер вже Гарагарса виправдав довіру керівництва. Він загітувати взятися за мінімалістичний проект Хосе Луїса Менділібара. У цього наставника слава сміливого та не надто успішного, а ще вимогливого і водночас доброго до гравців.

Вельми поважний в іспанському футболі сеньйор Хав’єр Іррурета дуже пишається двома своїми учнями, які до того ж є великими друзями, хоча разом грали тільки один сезон в Сестао. Це Ернесто Вальверде і Хоселу Менділібар. Хабо Ірруета добре пам’ятає споконвічну розсудливість, спокійну впевненість Вальведе. Тому він спочатку не вірив розповідям власного сина, якого Енренсто тренував у юнацькій команді Атлетіка. Хлопчик стверджував, що тренер кричить так, що має бути чутно у сусідньому містечку. Але молодий наставник справді важко приживався у новій ролі. Якщо Вальверде знов врівноважився і зараз істеричність від нього буде фантастикою, то його товариш повністю змінився.

Гравець Менділібар був розумний і технічний, прекрасно обігрував, бачив партнерів. Проте, зі слів Іррурети, ніколи не бив по ногах і, що справді погано, мало готовий був сам завершувати атаку, хоча нагоди мав стабільно. Теперішній Ейбар тому повна протилежність – команда інтенсивного руху, жорсткої боротьби і максимальної націленості на чужі ворота. «Нерв і пазурі» — так це назвав Іррурета.

Якщо перший сезон в Прімері команда була серед найгірших за контролем м’яча, то нині з цим все добре. Також команда найліпше в дивізіоні веде боротьбу за м’ячі в повітрі. Висока лінія захисту від зброярів не авантюра, а бажання мати шанс наздогнати суперника в разі провалу, який завжди може трапитися. Може і має, бо футболісти на Іпуруа зібрані дуже прості. Окрім Педро Леона (котрий давно травмований) і Фабіо Орельяни. Історія другого в країні Басків не менш дивовижна ніж Ейбара в еліті. Чилієць є напрочуд стабільним скандалістом, ворогом не тільки режиму, а й здорового глузду. Деструктивний елемент для команди. І все ж в Ейбарі він ключовий гравець. Технар, дриблер, майстер подачі, що особливо тут цінують. Саме його прихід дозволив продати Іві Алехо. Той був молодим і тому його купили, інші ж ключові гравці Ейбара мають 27-34 роки, винятком є 20-річний Марк Куккурела, який належить Барселоні.

Цікаво, що середній вік команди усі роки в Прімері приблизно однаковий, під 30-ть, але в дебютному сезоні зброярі були за цим показником 13-ми, а нині лідери! І попри те, агресію й швидкість зберігають в боротьбі з більш молодими опонентами. А результати з кожним сезоном тільки покращуються.

Ейбар домашня команда. Настирливо подейкують, що донині найменший стадіон Прімери Іпуруа, що немов індіанець в каньйоні затиснутий горами, має ширину поля меншу за мінімально припустиму. В Іспанії готові це терпіти, що дає господарям свої плюси. На рівні чуток залишаються розмови про те, що минулого сезону команда в певний момент сама пригальмувала, бо йшла на 7-му місці, в зоні Ліги Європи. Наче й прекрасно, казково, але ж УЕФА стадіон не прийме. А грати не вдома, ще й починати сезон наприкінці липня дасть більше витрат і проблем, ніж зиску. Маленькому клубу не можна надто ризикувати. Хто не вірить, хай подивиться на Бьорнлі з його проривом до Ліги Європи.

Ейбар ще й приклад відмінної бізнесової роботи. Путівка до Прімери була щастям для вболівальників, а перетворилася на пекло для керівників клубу – новий регламент Прімери вимагав уставний капітал у розмірі 3,2 мільйона євро, Ейбару не вистачало 1,7 мільйона. Гроші потрібно було збирати терміново, інакше їх не до Сегунди б повернули, а викинули аж до Сегунди Б. Ото називається піднявся!
Критична ситуація змусила діяти нестандартно – було запущено кампанію «Захистимо Ейбар». Це був продаж акцій по всьому світу з єдиною умовою – ніхто не матиме більше 5%. За допомогою соціальних мереж і такої знаменитості, як Хабі Алонсо, ідея пішла дуже добре. Переважно купували потроху акцій, суто заради долучення до процесу порятунку. Але купували у 65 країнах світу.

Швидко, як нині біжить в назад-вперед команда Менділібара, гроші зібрали. Це не тільки було порятунком, це ще й стало ідеєю для подальшої роботи – зараз у клубу 36 фан-клубів, зокрема й по усьому світу. Ейбар популяризує свій бренд в соцмережах, окрему роботу веде на індійському ринку. Імідж ліліпута, що виживає у битві з Гуліверами, небанальний і має свій попит, якщо, звичайно, ти не зациклився на населенні свого містечка (27,5 тисяч) та гірських околиць де мешкають переважно літні люди.

На чолі клубу з 2016-го року стоїть Амайя Горостіза, заможна жінка, котра спеціалізується на фінансових консультаціях – те, що треба Ейбару. Завдяки залученню грошей клуб вже оновив базу і академію, також він вже не найбідніший в лізі, навіть збільшили спроможність стадіону приймати вболівальників на тисячу місць.

Постійний прогрес результатів Ейбара історія з чітким обмеженням. Наприклад, цього сезону дуже мало шансів посісти вище минулорічного 9-го місця. Далі, тим паче, не вилізти, там все на іншому рівні. І з досить високою вірогідність у найближче п’ятиріччя варто чекати спуску до Сегунди, адже футбол циклічний вид спорту, в якому високі стрибки змінюють падіння, більші чи менші. Але, в разі пониження, ще з більшою вірогідністю варто чекати на повернення Ейбару.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту