Українці в Європі. Що так і чому не так. Кравець, Кузик, Харатін

0
396
Василь Кравець вже в Леганесі, фото as.com

Історія 1. Той, хто не захотів

Цей текст потрібно розпочати зі спічу Михайла Метревелі, агента Ореста Кузика. А, можливо, навіть з більш раннішніх повідомлень про те, що навесні 2018 року гравцем аутсайдера УПЛ Сталі цікавиться Челсі. Спочатку були Порту та Спортінг, а потім навіть Челсі. Зрештою, сам Метревелі розповів лише про реальний варіант з лісабонським клубом.

Проте навіщо ті імениті клуби, якщо Кузик міг вибрати грецьку Янніну!

«Когда мы прилетели на подписание контракта, главный тренер Янины Янис Петракис лично встретил Ореста в аэропорту. Обнял, поцеловал, говорит: «Я за тобой слежу с января. Это моя инициатива. Я очень хотел видеть тебя в команде и рад, что ты с нами». Словом, была такая теплая встреча, будто к ним Месси прилетел».

За половину сезону «наче Мессі» зіграв лише чотири матчі в чемпіонаті Греції, останній з яких був ще на початку листопада. В трьох іграх Кубка Греції Кузик грав від початку, й такий розподіл ігрової практики говорить лише про одне: він був дублером в команді. Тому не дивно, що вже цього трансферного вікна Кузик залишив команду. Він хотів грати.

Але всі українські футболісти хочуть грати. Тільки вони не знають, що потрібного для цього робити.

Ще одна цитата з того інтерв’ю Метревелі. «Португальцы не готовы были заплатить Стали даже минимальные отступные, дескать, можем взять, но бесплатно. А это значит, что как игрока основы они его не рассматривают. Может, когда-то после, а пока пусть побудет где-то в аренде. Зачем Оресту это? А в Янине дали твердые гарантии, что он проведет минимум 70% матчей в сезоне».

Тобто він реально погодився перейти до команди, тому що там гарантували йому місце в стартовому складі? 70% ігор? Зрозуміло, коли люди змінюють роботу, їдуть кудись за кордон, то хочуть мати якісь гарантії на новому місці. Проте Кузик приїхав до Янніни типовим заробітчанином, який не знав навіть англійської мови, тому мав величезні проблеми з адаптацією, розумінням в команді та з тренерським штабом. Але хіба він не розумів, що так буде? Це ж ніби має бути очевидним під час переїзду до іншої країни. Мова футбольна тільки на словах універсальна, але насправді все не так просто. У цій підготовці до переїзду й велика різниця поміж тими, хто їде просто на заробітки й тими, хто їде будувати кар’єру в іншій країні.

Інший момент з цими 70% відсотками. Які взагалі можуть бути гарантії в спортивній команді?

Орест Кузик

Якраз після того періоду наприкінці жовтня — на початку листопада, коли Кузик останні рази виходив на поле в матчах чемпіонату говорили, що йому потрібен ще час для того, аби адаптуватись, й вже з січня можна буде побачити того гравця, якого Янніна вихопила з рук самого Спортінга.

Проте тепер Кузика можна буде побачити лише в матчах за Дніпро-1 в Першій лізі. Він залишив Янніну, адже взагалі перестав потрапляти до складу, навтіь на кубкові ігри.

Знову ж таки не варто говорити про ігрові якості Кузика. Перш за все мова про те, що він не зумів (читай: не захотів) адаптуватись.

Історія 2. Той, хто захотів

На іншій шальці терезів історія Василя Кравця, який таки перейшов до Леганеса з Луго.

Він також не відразу став тим футболістом, який потрапив до основи середняка Сегунди, а вже точно не відразу опинився у списку можливих придбань клубів найвищого дивізіону. За два роки в Іспанії Кравець пережив як моменти, коли йому повністю довіряли, так і трьохмісячну відправку на лаву для запасних.

2018-й рік вийшов для молодого захисника дуже вдалим. Він повністю завоював місце у стартовому складі команди, отримав виклик до збірної України та перейшов до Леганеса за досить пристойні 2 мільйони євро.

Свого часу в січні 2017 року Кравець їхав до Іспанії гравцем, про якого мало знали навіть в Україні. Він лише півроку відіграв в основі Карпат, ходив просто серед молодих та перспективних, який того часу в кожному українському клубові було безліч. Він не був Кузиком, якого ще й Динамо, ніби хотіло повернути у якості “наче Мессі” чи, наприклад, Едуардом Соболем, історія якого також підходить до цієї розповіді, а також актуальна через те, що саме його Кравець замінив у збірній України.

В одному з інтерв’ю напередодні оренди до Славії Соболь говорив, що шукає варіант з орендою без права викупу. Це були дуже дивні слова, але вони повністю відповідають статусу заробітчанина. Не менш дивно було вже самому Соболю потім дивуватись, що з ним в Славії погано повелися, бо перестали ставити до складу. Тобто його, гравця який точно ніяк не хотів пов’язувати себе з клубом та не приховував, що тимчасово там. Не дивно, що він зараз сидить в запасі і в Яблонці.

Різниця між емігрантом та заробітчанином якраз в цьому намаганні, бажанні адаптуватись. Кузик завжди знав, що може повернутись до України та буде тут потрібен, як і Соболь, тим більше. Але Кравець дійсно поставив собі за мету закріпитись саме в Іспанії. Він там себе проявив, вивчив мову та отримав запрошення до нового клубу.

Можна відразу спрогнозувати, що в найближчих півроку йому буде важко закріпитись в стартовому складі, адже зліва в Леганесі грає Джонатан Сільва, найкращий гравець команди в сезоні. Проте через півроку саме через свій цей статус Сільви може вже й не бути. До того ж Кравець добре знає, що йому потрібно закріпитись.

Історія 3. Той, перед ким стоїть вибір

Коли тільки чемпіонат України почав реформуватись від того, де платять величезні гроші до того, де грошей не будуть платити взагалі, то легко було віднайти аналогію з іншими чемпіонатами Східної Європи. Найкраще для цього підходила Сербія: два сильних клуби та решта середняків з невеликими можливостями.

Звичайно, різниця є. Партізан та Црвена Звєзда для функціонування повинні продавати своїх найкращих гравців, тоді як Шахтар та Динамо все ще мають меценатів, які готови викидати великі гроші на їх утримання. Схожість в тому, що обидва топ-клуби збирають в своїх складах найкращих місцевих гравців, а потім вже вирішують, що робити далі. Рідко коли футболіст оминає Партізан/Црвену Звєзду чи Шахтар/Динамо, розкривається в іншому клубі та переходить звідти кудись за серйозні гроші.

Й тому, коли “один з найкращих півзахисників” чемпіонату України Ігор Харатін йде грати в команду з чемпіонату Угорщини, нехай навіть лідера, нехай навіть іменитого клуба, нехай навіть того, де працює Сергій Ребров та грає Іван Петряк, — це може спершу дивувати. Він же мав заслуговувати на більше.

Проте ось аналогія з чемпіонатом Сербії. Чукарічкі минулого сезону зайняли третє місце, тепер йдуть на четвертому. В складі команди є два цікавих гравці лівий захисник Мірослав Богосавац та центральний хавбек Марко Доціч. Ось їх також легко уявити в команді типу Ференцвароша чи середняка чемпіонату Бельгії. З Харатіним зрозуміло, чому йому, уродженцю Закарпатської області, ближчий Будапешт.

Ігор Харатін, фото facebook.com/fradi.hu

Не варто переоцінювати чемпіонат України настільки, щоб вважати, що гравець з його команди може без прокладки потрапити кудись в топ-чемпіонат. Для Харатіна таким може бути якраз Ференцварош. Для Кравця таким став Луго. Для Кузика — могла бути Янніна. Ось Харатін зараз опинився в такій ситуації, коли він может або чіплятись за можливість, або через півроку повернутись до України. Тут його знають та завжди візьмуть назад. Але в Україні кар’єру не побудуєш.

В Україні він досяг своєї стелі. Досяг найбільшого, чого тільки можна було досягти у складі своєї команди, не отримав запрошення до грандів. Тому тільки так. Тільки так, насправді, й має бути — українські футболісти повинні шукати своє щастя в закордонних клубах. Але при цьому робити це правильно, а не в стилі звичайних заробітчан.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту