Українські футболісти хочуть отримувати шанс, а не заробити

0
193
фото АР

Через декілька днів Валерію Лучкевичу виповниться 22 роки. Деякі його ровесники ще навіть не розпочали справжню професійну кар’єру, тільки вважаються молодими та перспективними юнаками, тоді як щодо Лучкевича інші відчуття щодо його переходу на правах оренди до Олександрії — в його кар’єрі вже пройшла найвища точка.

Звісно, це лише перше враження, справедливість якого може бути розбите майбутніми досягненнями гравця. Але все одно виглядає дуже неприємно: стартовий склад Дніпра, фінал Ліги Європи, молодіжна збірна, Стандард, Олександрія. Щось пішло не так.

Історія з життя. Декілька років тому грі Футбольний менеджер довелось мати справу з віртуальним прототипом Лучкевича. Мій Кристал Пелас будував гру за рахунок швидкого переходу в атаку та флангів, й молодий Лучкевич ідеально підходив для цього. Щоправда запрошувати його довелось не зі Стандарда, а з самого ПСЖ. Місця в ґранді йому не було, зате в Пелас заграв, спершу в оренді, потім після покупки. Через два сильних сезони продав його за 50 мільйонів до Ювентуса.

Очікування щодо молодих футболістів дуже схожі на те, що відбувається в грі. Безперечно, ніхто не вірив, що навіть той 18-річний юнак дніпровських часів Лучкевич мав достатній потенціал для ПСЖ чи Ювентуса, але зазвичай можливості молоді перебільшуються. Люди живуть у світі власних ілюзій та сподівань, й думають лише про гарне попереду. Тому за цих два роки, що Лучкевич пробув в Льєжі він мав змінити команду на якусь більш серйозну, ніж Олександрія.

У таких випадках завжди цікаво уявляти, що сказав би сам Лучкевич два роки тому, якби йому нагадали перехід до Олександрії з часом. Можна вгадати, що він би сказав: «Ні-ні-ні». А потім подумав, що цього мало та ще додав кілька твердих «ні».

Але реальність часто стає проблемою й для більш міцних ментально та рішучих гравців, ніж українські футболісти. Мало хто з них виявляється психологічно підготовленим до кар’єри професійного футболіста, а виявляється дитиною.

Олександр Хацкевич в перші свої місяці роботи Динамо не дуже сподівався на Артема Бєсєдіна, а потім в одному з інтерв’ю пояснив, що його найбільше здивувало. Тодішній запасний підійшов та спитав, що йому треба покращити в грі, аби отримати постійне місце в стартовому складі, тоді як Бєсєдін попросив відпустити його в оренду. Олександр Головко в останні роки багато працював з молоддю, й має свої історії. Багато з його гравців молодіжної збірної опинились в ситуації Лучкевича, втративши місце в складі своєї команди. Й майже кожен ледь не на підбір говорив одне й те саме пояснення — тренер не довіряє.

З цією універсальною фразою звичайний український футболіст прямує життям. Вони в 15 років оголошують себе футболістами, успіх яких залежить не від роботи, прогресу та розвитку, а лише від довіри тренера.

Розпочинаючи з 2014 року багато українських футболістів поїхали грати закордон, заграли одиниці, але кожен, кому не вдалось цього зробити, кожен без виключення говорив цю магічну фразу, яку, мабуть, їх змушують вивчити на пам’ять. Усім не довіряв тренер. Усіх не бачив у складі. Усі відчували погане ставлення.

Хіба так буває?

Лучкевич сам цих слів не сказав, але в кожному поясненні можна знайти цю фразу, що у Стандарда влітку змінився тренер, який перестав бачити його у складі.

А буває ось так: жоден тренер через своє власне бачення футболу не прибере зі складу сильного потрібного гравця. Звичайний український футболіст замість того, щоб закатати рукава та пахати з великою енергією відразу починає шукати варіанти, де йому будуть довіряти.

Наприклад, повернеться в Маріуполь, а не шукатиме варіантів в Європі. Буде сидіти на лаві запасних, ніж боротись за місце в старті. Колись Динамо віддавало в оренду гравців з обов’язком, щоб їх ставили до стартового складу. Оце так спортивний принцип — готове місце в основі, що б там не сталось.

У будь-якому випадку Лучкевич в Стандарді не заграв, але на нього в клубі розраховують хоча б як на товар, який можна продати у випадку гарної гри деінде. Тому в Олександрії й немає права викупу, та й не може його бути, зважаючи на бажання отримати не менше, ніж віддали свого часу.

Чи були взагалі шанси у Лучкевича?

Він за своїми гарними сторонами нагадує Тео Волкотта: неймовірна швидкість, яка виділяла на фоні ровесників та дозволила рано проявити себе, вибуховість. Проте й проблеми Лучкевич перейняв волкоттові. Здавалось, що швидкість має бути його принадою, навколо якою можна будувати цілісного гравця. Проте це поки виявляється його особливістю, його і здібністю, і проблемою. Лучкевич не може приборкувати швидкість, його ноги працюють набагато швидше, ніж голова, й це призводить до великих проблем. Лучкевич може бігти на неймовірно високій швидкості, але грати на ній не може. Йому потрібно навчитись приборкувати свої ноги, підрівняти їх на один рівень з головою — й тоді є шанс заграти на високому рівні.

Це якщо, звичайно, його цікавить щось більше, ніж просто очікування тренера, який «буде довіряти».



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту