Ман Сіті — Ліверпуль: битва роботів

Футбол, який вразив. Гра, яка не вразила.

0
814
Фото skysports.com

До завершення гри залишались лічені хвилини. М’яч вийшов за межі поля та котився поряд з Жозепом Гвардьолою, він його швидко підхопив та встромив в руки Тренту Александеру-Арнольду, який спокійно почав шукати того, кому викинути аут. Цей звичайний момент можна було й не помітити, але при цьому помітивши, його варто називати незвичайним. Символічним для цього поєдинку.

На місці Гвардьоли ніхто б не подавав м’яча в такій ситуації. Його б у найкращому випадку пропустили поруч з собою, вже цим зібравши навколо себе ореол великодушності. Команда щойно забила, ймовірно, переможний гол, всі б зрозуміли, якби тренер цієї команди вибив м’яча подалі чи просто «випадково» почав закривати його від гравця суперника. Проте ніхто й не здивувався, що саме Гвардьола зробив цей жест — це в його стилі, це було в стилі цього матчу.

Немає в світі жодного тренера, який більше хоче перемагати, ніж Гвардьола. Який більше не терпить поразок. Якби було інакше, то він — ідейний представник творчого футболу — працював би з середняками, як його натхненники божевільні професори типу Марсело Б’єльси. Проте Гвардьола любить перемагати та не любить програвати. Через те він працює в тих клубах, які направлені лише на це. Барселона, Баварія, Ман Сіті, який витратив мільярди для розбудови клубу за останні десять років. Але Гвардьола хоче перемагати лише у свій спосіб та за своїми правилами. В його правилах нормально підганяти суперника наприкінці гри, коли його команда перемагає.

Мало хто б на місці головного тренера Ман Сіті зробив так само. Хіба Юрген Клопп.

В цей вечір вони мали бути ворогами. Їх команди — головні суперники в Прем’єр-ліги, важливість гри для боротьби за титул чемпіона неможливо було переоцінити. Але Гвардьола та Клопп занадто схожі, аби бути ворогами. Нехай у багатьох вигаданих реальностях літератури чи кіно головний герой та його запеклий ворог — антигерой також мають спільні цінності, а відрізняються лише методами, це не той випадок. Гвардьола та Клопп мають багато спільного, окрім того, що обидва входять в топ-2 найкращих тренерів світу останнього десятиріччя.

У них і цінності спільні, і методи. Тому можна собі цілком уявити, що Клопп за рахунку на користь його команді також упіймав би м’яча та віддав його Аймеріку Ляпорту, який би хотів вкинути аут. Цінністю в цьому випадку є перемога, методом — перемога у свій власний спосіб, а не просто у будь-який.

Протягом своєї кар’єри обидва тренери критикують тих, хто грає не в той футбол, який грають вони, не той футбол, який їм самим подобається. Гвардьола та Клопп люблять говорити, що суперник лише відбивається, що суперник грає лише довгими передачами. Вони хочуть загнати всіх у свій світ, аби вони грали за їх правилами. Але туди не кожен хоче, адже немає жодного сенсу грати в контроль м’яча з Манчестер Сіті та Ліверпулем, зважаючи на те, наскільки добре вміє пресингувати суперник. Зрештою, гості цього матчу самі намагались грати з середніми передачами та переводами гри з флангу на фланг, а точніше — з переводами м’яча подалі від купи людей, від пресингу.

Проте через те, що у них спільні цінності та методи, напередодні гри не було ніякого підігрівання інтересу. Так, це була гра найкращих команд Англії. Так, неймовірне очікування важливого матчу. Так, ключова гра в боротьбі за титул. Проте не було ніякої злості, ненависті та бажання розтоптати свого суперника. Саме це вирізняє битви принципових суперників, саме це створює епічність цих протистоять. Проте усього цього не було навіть на словах. Гвардьола та Клопп змагались хіба тільки в тому, хто кому кращий комплімент скаже. Один назвав інших найкращою командою в Англії, інший відповів, що його суперник — найкраща команда в історії англійського футболу. Неважливо, хто саме з них це сказав. Інший подумав точно про те саме — просто сказав іншими словами.

Інколи напередодні ігор задля того, аби не придумувати якісь інші слова кажуть, мовляв, що суперника ми поважаємо, але не боїмось. Цей матч якраз був типовим прикладом. Дійсно і Ман Сіті, і Ліверпуль один одного сильного поважали. А ще боялись. І не дарма боялись, насправді, зважаючи на його теперішній рівень. Проблема лише в тому, що і Гвардьола і Клопп хотіли просто перемогти сильного суперника, а не розтоптати свого конкурента.

Це також їхні цінності. Обійнятись після закінчення гри. Причому ці обійми були дійсно чесними, а не грою двох гарних акторів.

Схожість двох тренерів визначається ще й їх неймовірною емоційністю. Можна інколи не дивитись безпосередньо футбол, а лише спостерігати за їх поведінкою за межами поля, аби отримати необхідний рівень задоволення, побачити спектакль. І незважаючи на те, що гра Ман Сіті — Ліверпуль вийшла досить цікавою, якраз емоційності живих людей у протистоянні їй не вистачало. Гвардьола та Клопп на своїх місцях були звично неймовірними у поведінці, проте гравці нагадували роботів.

Це ще одна спільна риса: Гвардьола та Клопп виховують роботів. Команди обох тренерів зазвичай багато забивають та вважаються апологетами атакувальної гри, проте фундамент гри теперішніх Сіті та Ліверпуля базується на захисних діях, а саме на тому, як швидко та вміло вони відбирають м’ячі, пресингують. Гвардьола та Клопп зі своїми гравцями багато працюють над цим, обидва тренери деспоти та диктатори, які вимагають лише ось таких і таких дій в конкретних ситуаціях.

Й цей матч був показовим в цьому плані. Звичайно, помилок вистачало. Їх було може навіть забагато як для гри двох лідерів та головних претендентів на титул. Це не про роботизацію. Так само як і не дії Серхіо Агуеро, особливо його забитий гол, виконаний ніби не живою людиною. (хіба хтось справді буде винити Аллісона?) Роботизація дій була помітна у точному виконанні усіх настанов тренерів та відсутності якихось емоцій. Александр-Арнольд у тому випадку з початку тексту виглядав таким собі автоматом, в якого просто зарядили м’яча, аби гра продовжувалась.

Ліверпуль розпочав гру з ромбом в півзахисті з парою нападників Мане — Салах, потім перейшов на 4-2-3-1, знову залишивши Фірміно у ролі десятки. Як і зазвичай Клопп знаходив йому найкраще місце на полі для того, аби ефективно пресингувати. Гвардьола з перших хвилин зіграв з Ляпортом на лівому фланзі захисту лише задля того, аби той при контролі м’яча спокійно приймав його до бокової лінії, розшируючи гру. І це лише кілька дрібниць, важливих дрібниць.

Теперішні Ман Сіті та Ліверпуль — досконалі у своєму роді машини. Ось вже не один десяток років наукова фантастика базується на тому, що роботи повстануть та знищать людство. Ман Сіті та Ліверпуль говорять про інше, вони повністю контролюються їх творцями. Отими двома диваками, які стрибають за боковими лініями, виражають емоції та залишаються двома людьми, які керують своїми роботами.

Зрештою, в цьому немає нічого поганого. Можливо, в цій схожості є ще одна цінність Гвардьоли та Клоппа — вони хочуть, аби їх команди стали беземоцінийми вбивцями. Так воно насправді й виходить.

Тут є лише одна невеличка проблема. Хочеться, щоб футбол залишався все ж людською грою: з помилками, нервами та повним спектром емоцій. Якщо ви не вболівальник Ман Сіті чи Ліверпуля, то пережити щось таке було важко. Це був дійсно матч двох великих команд, сильних суперників та матч моментами (голами) дійсно класний, але в ньому не було потрібних для справжнього спектаклю речей. Не було потрібної емоційності. Душі.

Без цього епічності у протистоянні двох дійсно топ-команд не буде.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту