Англія, яка не боїться Іспанію

0
64

Інколи буває, що ти ніяк не можеш уникнути якоїсь події, хоча намагаєшся зробити це будь яким чином: шукаєш відмовки, інші заняття чи просто залишаєш поза увагою. Але, як кажуть люди, котрі фізично та морально готові приймати будь-які удари, від долі не втечеш.

Щоправда інколи ця неможливість уникнути чогось нав’язливого — не так вже й погано. Чомусь люди звикли, що та їхня доля готує лише неприємні сюрпризи. А, можливо, іноді те, чого ви ніяк не хочете робити, насправді буде не таким вже й поганим? Можливо, доля, якщо ви в неї вірите, підготувала вам подарунок?

Не хотів дивитись гру Англії з Іспанією. Боявся розчарування. Шукав будь-які відмовки. Наприклад, вже уклався спати, вигнав з кімнати кота та увімкнув на ютубі стендап Білла Бьора. Проте спати не хотілось ніяк, тому все ж вирішив плити за течією, разом зі звуком Бьора все ж вирішив подивитись матч.

Англія повинна була програти. А дивитись невдачу не дуже хотілось, якщо чесно.

Але чому так? Чому Англія повинна була обов’язково програти? Ця велич іспанського футболу в’їлась в нашу свідомість Іспанія сильніша, тому що це Іспанія. Іспанські гравці кращі, тому що вони іспанські. І нічого тут не поробиш. Завжди дуже важко розкривати очі, які тобі замилили. Які ти сам собі замилив.

На щастя, я не молодий, бачив Іспанію до Хавіньєсти, й розумію, що це саме вони вдвох були наріжними каменями створення одночасно сильної та стильної команди. Але до 2008 року більшого невдахи в європейському футболі годі було й шукати. Це була команда, яка ось-ось має вистрілити, має показати себе у вирішальних іграх, але потім вона програвала.

І якщо говорити «типова Іспанія», то зараз вона є саме такою. Ні, це й досі команда з непоганим підбором виконавців, великими перспективами, але без того стержня, який створювало попереднє покоління.

«Це нагадувало Іспанію 90-х, лідером якої був Луїс Енріке. Тепер він знову був десь поряд» (с)

Дивно, що саме Англія виявилась командою, яка побачила те, що цю Іспанію можна обіграти. У цій грі Гарет Саутгейт грав без Стоунза та Хендерсона, лідерів своєї команди. Тих, хто створює стиль команди. Англія змінила схему, перейшовши на 4-3-3. Саутгейт зіграв у Клоппа.

Це було дуже цікаве рішення. Не просто вибір схеми, а цей агресивний стиль у відборі м’яча. Англія пресингувала, тиснула на суперника та змушувала нервувати. Дайер отримав тоді жовту картку від переляканих польських арбітрів за ідеальний підкат на Серхіо Рамосі в штрафному майданчику суперника, але той момент став показовим: Англія готова пресингувати Іспанію аж до того, щоб опорний півзахисник накривав центрального захисника суперника в його штрафному.

До того часу Іспанія могла забити не один раз. Й цього результату, мабуть, не було. Як і розмови про нього. Проте в спорті ніколи не варто говорити про те, що могло статись, але не сталось. Це не працює взагалі.

Другий показовий момент Англії — гол, який зробив рахунок 1:0. Така атака просто не може бути практичною, фактично це лише теоретично розписана на папері ситуація. Тренери мільйон разів кажуть гравцям, що потрібно за рахунок контролю м’яча виманювати суперника, а потім робити швидкий перехід в атаку, отримавши вільні зони. Мільйон повторень не дають зазвичай ніякого ефекту, тому що це все вкрай теоретично. Проте з цим голом все вийшло ідеально. Іспанія затиснула Англію, у Пікфорда не було адресу для передачі на когось поряд, але через цей дуже вмілий пресинг звільнилась зона в центрі поля, куди відтягнувся Кейн. І виникла ситуація 3 в 3, в якій атакувальна команда має зазвичай більшу перевагу.

Й не сказати, що Іспанія помилилась в цій ситуації. Все робилось правильно на чітко, проте в Англії пройшло те, що не мало проходити на практиці.

Після цього Англія натиснула та скористалась всіма проблемами Іспанії, забила двічі та могла забивати ще голи в таких типових ситуаціях.

Після перерви все могло помінятись, Іспанія могла врятувати гру. Але Іспанія була не звичайною Іспанією останніх років, вона діяла, немов карикатурна Англія: стандарти, потужні форварди та тиск. Зрештою, тоді в 90-х великої різниці між Англією та Іспанією не було.

Зрештою, я передивився усього Бьора не ютубі, довго не міг ще спати, розмірковуючи на звичні дурні теми після такого матчу. Чи була колись Англія сильнішою? Чи були в неї кращі матчі? Чи це найкраще, що я бачив за 22 роки? Так, так і, біс з ним, так. Але з останнім мається на увазі всього лише один фактор: упевненість в собі. Варто тільки поглянути на цей склад Англії, щоб зробити найголовніший висновок, команда з Гомесом, Чілвеллом, Вінксом, з рештою гравців, яких не віднести до зірок світового футболу зараз Барклі, Пікфордом, Магуайром, Дайером не боялась Іспанію.

Цю Іспанію можна перемагати. Але потрібно мати правильний план та не боятись. Все що було у Англії, зрештою.

Загрузка...