Стереотипне мислення, або Дивитись на світ власними очима

0
1095

Найперше, що потрібно робити у будь-якій ситуації, намагатись поглянути на речі своїми власними очима. Не переказувати чиїсь враження, думки та слова, а зробити свій висновок. Це не кожному під силу з інтелектуальної точки зору, але зазвичай ми просто лінуємось.

Навіщо подивитись фільм чи прочитати книгу, самому вирішити гарно було чи погано, сподобалось тобі чи ні. Вже є сотні людей, які бачили/читали, вони вже вирішили, наскільки гарно це було. Вони вже за тебе вирішили, чи сподобається тобі.

Управління за допомогою цілком звична та інколи навіть нормальна ситуація. Аж допоки люди не починають базувати свою власну думку на них, доводити її у найбожевільніший спосіб. Це стосується будь-яких життєвих ситуацій: політики, економіки, виховання дітей. Люди розпочинають доводити думки інших людей, і якраз з чужими думками це легше. Бо тільки дурні будуть переконувати інших в тому, що вони помиляються, коли не розділяють їх власний погляд. Подумки чи інколи навіть в голос кажеш, мовляв, живи й далі, не знаючи правди, я хотів допомогти.

Нікуди не подітись від стереотипів і в футболі. Зважаючи на те, що в цій темі орієнтуюсь найкраще, то здається, що у футболі найбільш стереотипне середовище. Й сам, звісно, не уник цього.

Усі любителі футболу постійно чули ці розповіді про різні стилі футболу: британський, італійський, іспанський. Вони поділяли свої інтереси якраз з тим, який стиль їм більше підходить: англійський темп, іспанська техніка чи італійське вміння оборонятись. Любителі футболу, як і інші звичайні люди, занадто ліниві, аби самостійно оцінити все. Навіщо мені дивитись Англію, якщо там всі тільки й роблять, що б’ють вперед без всякої думки? Навіщо мені дивитись Іспанію, якщо там низький темп та мало атак? Навіщо мені дивитись Італію, якщо там тільки захищаються?

Боже, який стереотип. Бог — який стереотип.

***

Ще донедавна був тим, кому лінь. Так, у мене відбувся великий пробіл в італійському футболі, який надолужував останніх півтора місяці. З Іспанією було простіше, адже мінімум два матчі кожної команди з Атлетиком бачив щосезону. Коли сам не дивишся та не знаєш, то мозок автоматично змушує говорити стереотипами. Живий приклад цього В’ячеслав Шевчук та його минулорічний спіч про Наполі — типову італійську команду, яка тільки те й робить, що грає в катеначчо. Хіба не кожна італійська команда так грає?

І цього неможливо уникнути. Не обов’язково про це говорити за прикладом Шевчука, але змусити себе заборонити думати так вкрай важко. Люди не люблять зізнаватись, що вони чогось не знають. Частіше за все вони будуть нести всіляку нісенітницю, зважаючи на стереотипи, які вони колись чули.

Якщо жінка за кермом, то обов’язково мавпа з гранатою. Якщо чоловік зробив манікюр, то обов’язково з гомосексуальними нахилами. Якщо команда з Італії, то вона обов’язково грає в катеначчо. Собі в голові ми знатимемо, що нічого не знаємо про цю команду, але язик такої відповіді не приймає. Треба знати, тому буду говорити. Ще один стереотип, між іншим, вважати, що говорити що завгодно краще, ніж мовчати.

Якщо нічого сказати — мовчи. У моїй новій професії в такому випадку розпочинаєш почергово називати гравців, які отримують м’яча після передач на своїй половині поля. Якщо вони відпочивають в такий спосіб, то і собі це можна цілком дозволити.

Визнання стереотипності свого мислення — це перший крок до перетворення. Насправді, життя відразу починає дарувати нові фарби. Припустимо, в Ла Лізі дійсно з’являються команди, які не тільки безцільно контролюють м’яча, а грають в футбол. І він завжди різний, немає двох однакових команд, немає одних лише кривих копій Барселони. Такі ж відкриття можуть стосуватись й інших чемпіонатів, інших ситуацій в житті.

Найпростіший приклад щодо цього — Атлетико Дієго Сімеоне. Перед грою з Гетафе тренер говорив про погану гру команди в захисті, постійні пропущенні голи. «Ми почали більше, ніж треба грати з м’ячем, а також більше пропускати. Мене це турбує. Сподіваюсь, ми надалі будемо менше і пропускати, і грати з м’ячем».

Сімеоне не самотній у своєму підході. Взагалі парадокс у тому, що в Іспанії ніхто не грає багато з м’ячем як Барселона. Навіть сама Барселона вже цього не робить. Звичайно, є фанати цього, але їх точно не більше, ніж тих, хто прагне простішої ефективнішої гри. Зрештою, послідовникам легше будувати свою команду за принципами Сімеоне, ніж за принципами Гвардіоли.

Окрім Атлетико, є той же Гетафе, є Жирона та Атлетик, де коріння настільки міцні, що навіть новим тренерам з іншим баченням важко перетворити гру, перейти на іншу модель. Взяти ту ж Жирону, хіба є сенс відмовлятись від прямих передач, якщо в складі команди вистачає гравців, які здатні приносити успіх саме в такій грі. Еусебіо Сакрістан, який раніше тренував Реал Сос’єдад, любить багато передач в центрі поля та короткий пас. Але в Жироні найсильніші гравці для іншого футболу.

Це ще одна вигода перед англійським чемпіонатом. Тут новий тренер не може прийти, повністю поміняти гру команди, накупивши два десятки гравців. Доводиться підлаштовуватись, вигадувати та створювати стиль роками. Як Гетафе.

Чому я про це раніше не знав? Стереотипне мислення, яке випливає з відсутності знань та бажання дізнаватись.

В Італі також не виявилось самих лише геніїв захисту. Зокрема, гра Сассуоло та Емполі це показала. Дві атакувальні команди — це дуже добре, але також це були дві команди з проблемними оборонами, які відкривались простим пасом вперед.

Це все схоже на дурний жарт з якогось пабліку в соцмережах: «Якщо не вивчати в школі фізику, то життя буде наповнене чудесним». Але дійсно так і є. Ми знаходимось в полоні стереотипів, а не знань, досвіду чи власної думки. Не варто навіть широко відкривати очі, як часто кажуть в таких ситуаціях, варто просто подивитись — і все буде сприймати по-іншому.

Вкрай важливо, просто необхідно бачити світ таким, як бачиш його ти, а не таким, як про нього розповідають інші.



Понравился материал? Вы можете помочь проекту! Наш сайт существует на пожертвования пользователей и мы принимаем любую помощь от наших читателей.
Помочь проекту