Відкривши офіційний сайт Ворскли протягом усього дня гри з Арсеналом, можна було потрапити на Емірейтс. Принаймні у якості людини, яка фотографує делегацію полтавського клубу на цьому знаменитому стадіоні сучасності. У цьому випадку було неважливо ким — головне потрапити на Емірейтс. Зрештою, сама Ворскла виявилась якраз звичайнісінькою групою людей з камерами, які частіше за все приїздять до Лондона: пофоткатись, побувати на екскурсії у відомих місцях, набратись вражень та спогадів, якими можна буде потім поділитися з друзями та родичами.

А якщо ще вдасться дістати якийсь сувенір, то поїздка може вважатись неймовірною пригодою.

Проте більшу частину свого перебування на Емірейтс Ворскла виглядала туристами з роззявленими ротами, які ніяк не могли повірити, що вони тут та бачать усе це навколо. Коли Данні Велбек на початку другого тайму забивав другий гол Арсенала, то уся команда на чолі з Володимиром Чеснаковим просто спостерігала. Зазвичай різниця між сильними та слабкими командами визначається в цьому “спостереженні за футболом збоку”, якщо перевести це на професійну мову, то це буде звучати трохи інакше: швидкість реакції на зміну подій.

На швидкості чемпіонату України Ворскла може бути сильною командою, проте за інших обставин її статус змінюється. “Vorskla are awful”, — таке писали вболівальники в твіттері на початку другого тайму. Це було реакцією на третій гол господарів, коли П’єр-Емерік Обамеянг акуратним ударом вклав м’яча в нижній кут. Цього разу у ролі спостерігача був Богдан Шуст. Через деякий час він підтвердив свій статус туриста-роззяви, коли повернув не в той бік та вдарився головою в двері.

Й тоді можна було повторювати, що Ворскла — жахлива. Вона була такою протягом усіх 30 перших хвилин другого тайму.

Спочатку все йшло не так погано. У першому таймі українська команда непогано грала. Ворскла добре перекривала зони на своїй половині поля, намагалась відповідати атаками та діяла з великим ентузіазмом. Проблемою полтавців після перерви стала зміна гри команди Унаї Емері. Арсенал, мабуть, готувався до Ворскли, добре знав манеру гри суперника, яка добре підходила до бажання тренера Канонірів постійно контролювати м’яч. Формально увесь перший тайм Арсенал робив тільки те, що намагався розхитати оборону суперника. Проте все виявилось набагато простішим: потрібно було грати вперед. Від банального натиску оборона Ворскли розпалась на маленькі шматки скла.

Чи могло бути інакше? Чи могла Ворскла розраховувати на якийсь кращий підсумок зустрічі, ніж поразка в одні ворота? Ні. Ні в якому разі. І навіть ті два голи після 0:4 не змінили враження від гри: Ворскла була просто туристом.

Програвати другий тайм було зовсім не прикро. Арсенал був набагато сильнішим в ці хвилини, скористався цією своєю перевагою в класі. Зовсім інша реакція була на перший тайм. Програвати, коли тобі вдається робити все добре, пропускати, в контратаці на Емірейтс — це неприпустимо.

Для такого випадку завжди є приклад Семена Альтмана з його давньою роботою в Луч-Енергії. Якось прямо посеред виїзного матчу він кричав на свого підопічного, який привіз швидку атаку на свої ворота, мовляв, ми приїхали за тисячу кілометрів в Москву грати проти одного з лідерів чемпіонату не для того, щоб пропускати голи в контратаках.

На 18-й хвилині камера проїздом показала напівпорожні трибуни Емірейтс. Звичайно, для вболівальників Арсеналу ця гра мала зовсім іншу вагу, якщо порівнювати з Ворсклою. Ворскла мріяла зіграти на Емірейтс. Жоден завсідник стадіону не мріяв, щоб там зіграла Ворскла.

Проте мрією має бути саме гра на цьому стадіоні з його господарями, а не просто перебування там у туристичній формі. Якийсь дивний настрій Дмитра Кравченка проявився не в той момент, коли він вирішив пропустити м’яч, який йому відпасували з флангу, немов це була якась місцева річ, котру туристу краще обійти. Ще раніше під час контролю м’яча командою в центрі поля до нього повернувся Шарпар, аби віддати передачу, проте Кравченко чомусь почав зашнуровувати взуття. Міг би ще в телефон втупитись, щоб ще точніше передати своє бажання просто бути тут, а не грати.

Зрештою, обрізка Кравченка призвела до голу. Ворскла захищалась великими силами, Арсенал робив багато передач в центрі поля. Але потім відбувся цей момент. Не можна пропускати на Емірейтс голи в контратаках.

Наприкінці гри Ворскла накупила сувенірів та назбирала спогадів, забивши двічі. Важко пригадати, чи були ще в цей час на полі гравці Арсенала, бо вболівальники вже давно пішли зі стадіону. Гравці, здається, теж пішли.

Звичайно, Ворскла слабкіша за Арсенал. Її не варто критикувати за поразку чи за рівень гри. Інакше бути просто не могло. Багато хто хоче жити в Лондоні, але частіше за все люди там бувають у якості туристів.