Якщо з Чехією Україна просто зобов’язана була перемогти, зважаючи на хід подій на поле, то зі Словаччиною було все не настільки легко для оцінки. В цій грі вдалось забити та здобути перемогу, але при цьому не було викриків типу, що скільки можна не забивати.

Цього разу було важче. Далась взнаки втома після гри в четвер, суперник, який був більш сильним за Чехією та мав за приклад ту гру, аби підготуватись. Ще напередодні гри не виникало сумнівів, що буде важче. В інтерпертації результату є тонкий момент для розуміння. Не виграти матч з Чехією було б невдачею, виграти зі Словаччиною — вдача.

На одному високому рівні другий матч поспіль зуміли відіграти лише Марлос та крайні захисники Караваєв з Матвієнком. Маліновський та Яремчук були не настільки активними та небезпечними, не вистачило на весь матч Степаненка, а Коноплянка та Ярмоленко знову були повільними та передбачуваними.

Сам Шевченко вже обпікся, намагаючись створити в збірній систему на багато років вперед, навколо якої треба будувати гру команди. Восени 2016 року Україна з трикутником Степаненко — Коваленко — Зінченко мала вигляд дуже перспективного варіанту. Фактично з першої гри Шевченко вибрав такий варіант, протягом усієї осені його награвав, хоча вже тоді у Коваленка почали виникати проблем та схильність до регресу, тоді як Зінченко поїхав до оренди за ПСВ, де майже не грав. Проте тренерський штаб бачив у тому варіанту перспективу на багато років вперед, тому продовжував ставити обох.

Цей приклад є важливим щодо ситуації з Марлосом. Звичайно, він вже сформований гравець, від якого легше очікувати класу та стабільності, але приклад стосується дещо іншого: будувати плани в збірній завжди набагато важче. У цих двох іграх з Чехією та Словаччиною Марлос був безумовно найкращим гравцем збірної України. Проте збірна — не клубна команда, її наступна гра відбудеться не наступного тижня, а вже через місяць, коли багато чого може змінитись.

Ситуація з Коваленком та Зінченком, інший досвід, якого вже немало набралось у Шевченка в збірній України повинен був визначити один найважливіший момент: потрібно будувати гру команди, визначати важливих та не дуже гравців вже на зборі безпосередньо перед іграми.

Перетягування ковдри від Ярмоленка та Коноплянки до інших гравців якраз може бути підтвердженням цієї здогадки. Не можна було на цьому зборі будувати гру команди через двох постійних лідерів команди останніх років, адже вони обидва зараз далекі від ідеальної форми. А якщо говорити без всіляких прикрас, то обидва в поганій формі. В обличчі Марлоса збірна України отримала гравця, довкола якого можна в таких умовах будувати командні дії. Маліновський, Яремчук, Караваєв, Матвієнко теж були важливою частиною в цих двох іграх, проте чи було б так, якби не було Марлоса?

Марлос за своїм статусом може бути заміною Ярмоленкові та Коноплянці, інші — ні. Тому якраз Циганков виходить лише на заміну. Тому якби не було Марлоса, то гра б знову будувалась довкола двох вінгерів, в якій би формі вони не були.

І якщо шукати якийсь важливий висновок щодо цієї спарки з Чехією та Словаччиною, то він якраз стосується того, що команда може непогано грати та перемагати, коли навіть у Ярмоленка та Коноплянки не йде. Так, в першу чергу це пов’язано з персоною Марлоса, але й тренерський штаб, й інші гравці наступного збору можуть розуміти, що можна зіграти інакше: через Маліновського, через крайніх захисників тощо.

Ці перемоги з Чехією та Словаччиною не говорять, що нарешті все стало добре, але вони дають привід подумати, що все може бути краще, ніж було до цього.