Райан Гіггз добре знав з чого потрібно починати роботу зі збірною Вельсу. Його призначення зустріли скептично. Так, більшої зірки в історію валлійського футболу не було з урахуваннями Іана Раша чи Гарета Бейла, Гіггз — це найгучніше ім’я. Проте це ж не робить його сильним тренером. Цій збірній Вельсу, де ще закінчилось золоте покоління, потрібен досвідчений спеціаліст. Він навряд чи повторить півфінал Євро-2016, але принаймні повинен з цих бейлів, рамзі та алленів витиснути все. Гіггз з усіма його регаліями ще від початку переговорів не виглядав тим, хто здатен покращити команду після того як Кріс Коулман очолив Сандерленд.

Проте тренерська робота була другорядним. На власному досвіді Гіггз знав, що треба робити — зберегти всіх гравців для Вельсу. В перший тиждень роботи він видзвонив усіх можливих кандидатів до збірної та запропонував їм грати на міжнародному рівні за Вельс. Свого часу йому пропонували грати за Англію, проте Гіггз не надто й думав над вибором, адже бачив себе гравцем збірної Вельсу. Проте не всі можуть бути такими патріотами, відмовивши значно більш перспективній Англії. А в часи Гіггза-гравця Вельсу було легко відмовити. Гіггз зустрівся з усім, переконав молодь в тому, що потрібно вибирати й мати місце в збірній зараз, а не чекати на запрошення Англії.

В першій офіційній грі команди Гіггза з Лізі Націй з Ірландією у складі Вельсу вийшло безліч молодих гравців: 20-річний захисник Кріс Мефам, 21-річний атакувальний хавбек Девід Брукс та 17-річний гравець середини поля Етан Ампаду. Це представники нового покоління команди.

Гіггз від самого початку своєї роботи вирішив довіритись молоді. В цьому немає нічого дивного для історії збірної Вельсу, адже навіть до цього золотого покоління Бейла-Рамзі там часто грала молодь, адже до 28-30 років сильним гравців набридало борсатись в багні з Вельсом. Сам Гіггз закінчив кар’єру в збірній набагато раніше, ніж в клубі, та й мав законний дозвіл не їздити на товариські ігри. Проте головний привід перезавантажити команду був, мабуть, в іншому — теперішнє молоде покоління може бути ще більш перспективним.

Ні, серед цієї молоді точно немає нового Бейла, та й з новим Рамзі є проблеми. Проте вони й не потрібні, адже у Вельса й досі є оригінальні Бейл та Рамзі, які ще свого останнього слова не сказали. Тобто, через декілька років плідної роботи можна отримати суміш найкращого минулого сильного покоління та нового, яке набереться досвіду.

В грі з Ірландією у Вельса дуже багато що виходило. Команда грала яскраво, весело та дуже чітко. Звичайно, вже наступної гри з Данією має виникнути більше проблем. Проте ця гра показала перспективу майбутньої збірної Вельсу.

Там й досі є Гарет Бейл, Аарон Рамзі, Джо Аллен, Ашлі Вільямс, більш дорослими стали Бен Девіс та Том Лоренс, але й важливого значення набули молоді новачки. 17-річного Ампаду назвали найкращим гравцем матчу, а вболівальники Челсі хочуть, щоб Мауріціо Саррі уважніше до нього придивився. Він показав своє вміння відбирати, розпочинати атаку та віддавати ключові передачі. З Алленом та Рамзі вихованець Екзетера Ампаду, який ще в 15 років дебютував в великому футболі, а потім перебрався до Челсі, мав багато важливих функцій в грі.

З оцінками перспективи молодих гравців завжди непросто вгадати. Наприклад, у того ж центрбека Мефама складний шлях у футбол. Спершу його відрахували з академії Челсі, потім не взяли у Вотфорд та КПР, назвавши буквально прямою мовою нездатним до прогресу та розвитку. Він вирішив навіть закинути професійний футбол, почав грати у звичайній школі та сандей-лізі, де його знайшли скаути Брентфорда. Минулого сезону він розпочав грати у складі команди Чемпіоншипу, взимку Борнмут відразу готовий був заплатити 6 мільйонів фунтів, проте Мефам вже два трансферних вікна пережив, він прогресує просто неймовірними темпами. Мефама називають гравцем типу Джоні Стоунза, тобто центрбек, який не тільки в захисті вміє зіграти, але й пас віддасть. Такі ж характеристики й у ще одного молодого центрбека Джо Родона з Свонзі, який ще навіть не викликається до національної команди, але грає в старті Лебедів від початку сезону. Щодо нього Гіггз не боїться втрати, тому не поспішає з викликом.

Серед центрбеків й досі є Вільямс та капітан Астон Вілли Джеймс Честер, є сподівання за Тома Лок’єра з Брістоль Роверс. Йому ще немає 24 років, але він вже відіграв п’ять повних сезонів за Піратів. Знову ж таки вони можуть не дорости до рівня Бейла чи Рамзі, проте можуть бути сильнішими партнерами за тих, з якими лідери Вельса грали до цього. То й же Честер,  також Кріс Гантер, Джо Ледлі, Енді Кінг, Сем Вокс донедавна були незамінними гравцями, а тепер всі вони розпочинали гру на лаві для запасних. Від цього сильнішого вигляду набуває резерв, а таланти молодих гравців надихають Гіггза на великі плани.

Наприклад, в грі з Ірландією. Бейл вже остаточно грав центрального нападника. Звичайно, як у Кріштіану Роналду в збірній Португалії, у нього було багато свободи для пересування полем, а не лише штрафний майданчик, але все це підсилювало атакувальну лінію.

Перехід Бейла в атаку став можливий через появу в старті Брукса та Лоренса. Вихованець школи Ман Сіті та ще один народжений в Англії (як Ампаду та Мефам) Брукс влітку перейшов з Шеффілд Юнайтед до Борнмута за 11 мільйонів фунтів та вже встиг показати себе в іграх Прем’єр-ліги. 24-річний Лоренс є вихованцем школи МЮ, й нарешті він доріс до того рівня розвитку, щоб показати свій потенціал у повній мірі. Класичний десятий номер на початку кар’єри Лоренс таки знайшов собі місце на полі, почав більше працювати та грати не тільки на вільних м’ячах. У складі Дербі він другий сезон поспіль демонструє непогану гру.

Цей трикутник Лоренс — Бейл — Брукс виглядає має вигляд дуже перспективного.

Омолодження складу та введення нових гравців не закінчується на цій трійці. Є вихованці Ліверпуля Харрі Вілсон (21 рік, оренда в Дербі) та Бен Вудбьорн (19, Шеффілд Юнайтед), є 18-річний Метт’ю Сміт академії Ман Сіті, який з нового сезону грає за Твенте. Ціла група новачків буде зі Свонзі, де відбувається теж перезапуск команди. Правий захисник Коннор Робертс вже грає та навіть забиває голи, трохи пізніше буде і Родон, і Деклан Джон.

Ця цікава та потужна гра з Ірландією, перемога з рахунком 4:1 не є доказом того, що Вельс обов’язково буде сильним надалі. Одна гра може демонстрацією перспектив, того, як може грати команда. Якщо Вельс може грати так в одній грі, то чому не може продовжити в тому ж дусі?

Щодо цього Вельсу ще більше ентузіазму, ніж це було тоді, коли золотим поколінням на ранньому етапі називали команду Бейла, Рамзі та Аллена.