How Can Win for Losing. Історія невдачі Йовіл Таун

Коли людина переживає найкращий день свого життя, то ніколи не замислюється щодо майбутнього. Вона й уявити не може, що цей день якимось чином стане найгіршим у житті. Між хорошим та поганим відстань насправді величезна. У випадку Йовіл Таун пройшло 895 днів з головного матчу в історії клубу — фіналу плей-оф за вихід до Чемпіоншипу — до того, як президент Glovers Джон Фрай визнав: «Наші проблеми розпочались в той день».

До 2003 року Йовіл ніколи не виступав на професійному рівні. Це була звичайна команда невеличкого провінційного містечка з стадіоном на кілька тисяч та чітким розумінням своєї долі. Безперечно, кожен, хто виходить на поле, хоче перемагати. У ДНК кожної люди це написано великими буквами. Інстикт самозбереження — це також своєрідний спосіб перемоги.

Проте у Йовілі усі прекрасно розуміли свій статус провінціала. Насправді для розуміння цієї ситуації треба розрізняти два поняття: житель провінції та провінційний житель. Другий не розуміє нічого нового окрім того, що відбувається навколо нього. Простий приклад із власного життя. Якось батько на роботі розповідав, що я працюю журналістом на сайті Football.ua. Один з його співробітників здивовано подивився та сказав: «А я думав це тільки діти крутих киян там».

Йовіл довго був провінційним жителем, але помірні успіхи зробили його типовим провінціалом. Це вдається зробити, коли свої недоліки вдається перетворити на шарм. Шармом навіть було те, що коли Йовіл вийшов до Чемпіоншиипу у нього не було резервного та молодіжного складу.

Коли Йовіл вийшов до Ліги 2, то здавався занадто малим клубом для цього рівня. Через два роки він піднявся до Ліги 1, де також був серед аутсайдерів по фінансовим можливостям, відвідуваності та загальним перспективам розвитку.

18, 17, 15, 14, 17. Саме ці місця п’ять сезонів поспіль займав Йовіл у Лізі 1, перш ніж у сезоні 2012/2013 фінішував четвертим та виграв фінал плей-оф у Брентфорда за вихід до Чемпіоншипу.

Найкращий день в історії клубу.

«Це був історичний момент. Але він коштував нам дуже дорого».

Найгірший день в історії клубу.

«Коли ми піднялись на цей рівень, я прекрасно розумів, що буде далі, — сказав Фрай у недавньому інтерв’ю. — Мабуть, я був єдиною людиною на Вемблі, що переживала: «Хвилинку, нам же потрібні гроші тепер». Моя найбільша невдача в тому, що я не міг придумати, де їх взяти. Перш за все хотілось, аби клуб не розорився».

Йовіл був звичайним середняком Ліги 1, який швидше думав про загрозу вильоту, але після одного вдалого сезону змушений був переходити на більш високий рівень. У сучасному футболі є одне оманливе явище, коли успіх команди приписуються успіху окремих гравців. По завершенню сезону на Порту чи якийсь Саутгемптон налітають шуліки, розкуповують їх кращих гравців за великі гроші, а потім щиро дивуються своїм невдачам. Це ж треба бути генієм, щоб зрозуміти простий факт: командна гра не залежить від суми доданих можливостей гравців.

Фрай та менеджер команди Гарі Джонсон добре знали ситуацію в клубі, тому прекрасно розуміли, що затриматись більше, ніж на один сезон буде важко. «Ми боролись. Ми боролись дуже добре, проте цього було не досить».

Йовіл просто змушений був зробити кілька трансферів, аби не виглядати хлопчиками для биття. Звісно це створило проблеми уже в наступний сезон після вильоту, а потім взагалі виїло весь бюджет на наступні роки. Як не намагались в Йовілі запобігти майбутнім проблемам, заради цьому було неможливо.

Якщо в клубі були готові до вильоту, то хіба не варто було залишити старий склад? Це те саме, що говорити: навіщо виходити на поле, коли знаєш про поразку. Бо завжди хочеться виграти. Яким би сильним не був суперник. Яким би слабким не був ти.

Причому у Йовілі не робили дурних покупок типу автомобіля на останні гроші, щоб потім його не було за що заправляти. Але навіть вільні агенти та оренди гравців били по бюджету клуба дуже сильно. У Йовіла не було грошей, щоб зробити щось інше.

Після очікуваного вильоту у Йовіла розпочалися очікувані проблеми, але все одно вони виявились занадто болючими. «Ми були змушені працювати за правилами Футбольної ліги, а вони дуже важкі. Ми потрапили від вплив фінансового Fair Play». Йовіл зібрав команду для Чемпіоншипу, а потім повинен був просто на шматки різати її у Лізі 1, коли змінилась стеля витрат».

Навіть умінь Гарі Джонсона не вистачило, щоб швидко перебудуватись. Йовіл з перших турів опинився серед претендентів на виліт, а по завершенню сезону опинився в Лізі 2. Й кінця історії не видно. Зараз уже під керівництвом Пола Старрока Йовіл поділяє останнє місце в Лізі 2 з 11 поразками у 16-ти матчах сезону.

Уболівальники швидко звикають до гарного. «У мене є слуховий апарат, я завжди його можу вимкнути, коли чую незадоволені вигуки». Але глядачі на стадіоні швидше незадоволені роботою Старрока, ніж ситуацією у клубі. У маленькому містечку немає секретів, усі прекрасно розуміють ситуацію. А за межами Йовіла уболівати за Йовіл не прийнято.

895 днів тому Йовіл виграв свій найважливіший матч в історії та святкував вихід до Чемпіоншипу. Сьогодні клуб офіційно заявляє, що «готовий зробити все можливе, аби не вилетіти з Футбольної ліги». І безперечно Йовіл у турнірі, який віднедавна називається Національна ліга, більш звичне явище, ніж у Чемпіоншипі.

У цій історії не має бути нічого трагічного та навіть повчального. Не потрібно шукати епітети (типу невдала спроба провінціала завоювати велике місто). Це звичайна історія з життя англійського футболу. Навіть якщо робити все правильно, все одно інколи неприємностей не уникнути.

Загрузка...