Оригінальний Стівен Джеррард вже перейшов за 30-річний вік, а це означає, що в Ліверпулі почали шукати нового. Це навіть не якийсь там усвідомлений процес, навпаки, все йде на рівні рефлекса.

Поки Джеррард був сильним футболістом у розквіті сил, ніхто й ніколи не називав гравців молодіжного складу Ліверпуля «новими Джеррардами». Навіщо було шукати заміну тому, з ким і так все добре. Така ситуація притаманна не тільки футболу, в житті люди також не будуть шукати нового партнера, якщо поряд є той, з ким і так добре, шукати нового місця, якщо є те, де тобі добре.

Але капітану Ліверпуля вже було за 30, йому потрібен спадкоємець. І краще кандидатури годі й шукати — Конор Коаді.

***

Центральний захисник Вулвергемптона Конор Коаді, капітан команди та один з найкращих гравців сезону в Чемпіоншипі — це якраз є той новий Стівен Джеррард. Доля може створювати кумедні ситуації, які декілька років тому були б повністю нереальними. Коли Брендан Роджерс намагався знайти молодому гравцеві місце в центрі півзахисту більше, ніж на декілька хвилин в непотрібних матчах, ніхто не міг побачити в ньому його теперішнього статусу.

Коаді був найкращим наслідником Джеррарда. Він народився в Ліверпулі, завжди був великим вболівальником команди, якому пощастило бути вихованцем клуба. Ще в ранньому віці центральний хавбек почав показувати задатки справжнього лідера команди. Він був капітаном багатьох молодіжних команд Ліверпуля та збірної Англії. В 2010 році Англія виграла чемпіонат Європи серед 17-річних — там був капітаном Коаді. В 2013-му вже був чемпіонат світу серед 20-річних. Це була трохи інша команда, але капітан в ній не змінився.

До того часу Коаді вже став новим Джеррардом. Він дебютував за Ліверпуль, а місцеві вболівальники не могли нарадітись появі такого талановитого гравця.

Після того як англійський футбол став міжнародним продуктом, з’явилась така різниця поміж відношенням до місцевих гравців. Вболівальникм Ліверпуля в Китаї, Мексиці чи десь, наприклад, в Україні все одно, звідки буде гравець Червоних, так само як їм все одно, звідки вони самі, що вболівають за команду. Але для місцевих вболівальників, навіть топ-клубів важливо мати в команді хлопців з сусіднього двору чи містечка поряд. Якась особлива гордість виникає від того, коли хтось розповідає, що його батько працює на одній роботі з батьком сусіда, який є кузеном гравця команди. Умовний Коаді тоді стає ніби своїм, ближчим.

Але пробитись до першої команди йому так і не вдалось. Багато років Коаді відіграв у молодіжній команді Лівверпуля, але свої шанси отримував зрідка. Після недовгої, але чесної розмови з Роджерсом гравець вирішив перейти на правах оренди до Шеффілд Юнайтед. В Лізі 1 уже 20-річний гравець вперше отримав постійну ігрову практику, після чого його відразу купив Хаддерсфілд, представник Чемпіоншипу. Ще через рік влітку 2015 року Коаді перейшов до Вулвергемптона.

Коаді завжди мріяв грати тільки за Ліверпуль. Йому, як нікому іншому лестили порівняння з Джеррардом, а старші родичі просто шаленіли від щастя, коли Коаді часто тренувався під керівництвом Кенні Далгліша. В 2013 році молодий гравець мав ще один шанс залишитись на Анфілді, його вік дозволяв грати за молодіжну команду та очікувати шансу від Роджерса, проте краще було отримати якусь ігрову практику. І нехай це буде не Ліверпуль.

Капітаном та лідером свого віку в Ліверпулі Коаді був не лише через місце свого народження та шалену любов до Червоних. Він завжди був розумним гравцем, який також розбирається й в житті. Сенсу ловити мрію більше не було, окрім того, щоб бути вболівальником Ліверпуля, він ще й хотів бути футболістом. Він зняв з себе ярлик «нового Джеррарда» та почав створювати свою власну історію.

Той, хто не знає розмов про початкові етапи кар’єри Коаді, ніколи б не здогадвся, що він повинен був стати Джеррардом. А може Джемі Каррагером все ж? Його ментальні якості нікуди не поділись, Коаді є капітаном та лідером своєї команди, але він грає на позиції центрального захисника.

Ліверпулю був потрібен новий Джеррард, тому його змінник для кращого ефекту мав бути центральним хавбеком. Коаді, незважаючи на те, що більшу частину дитячої та молодіжної кар’єри відіграв саме там, завжди ефективніше виглядав в захисті.

Від самого початку цього сезону головний тренер Вовків Нуну Ешпіріту Санту почав використовувати схему 3-4-3. Центральним персонажем трійки захисників став не капітан Данні Баттх, який багато років відіграв в центрі захисту. Він сильний гравець, вмілий в боротьбі та справжній лідер. Проте Нуну потрібен був гравець іншого типу на цій позиції, хто вміє притримати м’яча, віддати перший пас та контролювати гру команди в першій третині.

Можливо, за самими лише захисними функціями Коаді слабший за Баттха, але при виборі складу Нуну використовував різні чинники. У грі з м’ячем номінальний центральний хавбек Коаді набагато кращий.

Він ще до цього сезону перестав бути новим Джеррардом за позицією. Попередні тренери також почали використовувати Коаді значно глибше: в центрі захисту чи на позиції глибинного опорного хавбека. В молоді роки він непогано грав на атаку, забивав м’ячі та віддавав результативні передачі, проте згодом все більше почав займатись обороною та побудовою атак на ранній стадії.

Розумному Коаді краще бачити повну картину того, що відбувається на полі, а найлегше в центрі захисту. Він тоді може прочитати атаку суперника наперед чи розпочати наступальні дії своєї команди. Окрім того, гра в центрі захисту маскує його найголовнішу проблему, яка не дозволила свого часу заграти в Ліверпулі: відсутність динаміки в діях. В центрі захисту можна обійтись й без цього.

Кістяком переможця Чемпіоншипу Вулвз стали португальці. Суперагент Жорже Мендеш привіз багатьох гравців, а також призначив головним тренером свого давнього друга Нуну. Коли згадуються усі найкращі гравці цієї команди, то це будуть португальці: Рубен Невеш, Діогу Жота, Іван Кавалейру. Проте ніхто й ніколи, навіть самі Нуну та Мендеш не відмовляться від того внеску, який в успіх команди зробив Коаді.

Не так давно в Великобританії розпочався Brexit, процес, який було викливано багатьма факторами, одним з основних стала поява багатьох емігрантів, що зайняли місця британців. Вулвз цілком можуть бути прикладом такої системи, адже клуб запросив купу португальців, які відразу витіснили місцевих гравців, лідерів команди та улюбленців публіки. Навіть у мультикультурних державах це призводить до неприємних моментів всередині колективу, особливо, коли є чітка межа поміж місцевими та легіонерами.

Якраз Коаді й став тим об’єднувальним фактором, завдяки якому португало-британська команда стала єдним цілим. Протягом всього сезону Коаді постійно хвалив Нуну та його помічників, «які дуже допомогають прогресувати і команді, і мені особисто». Коаді називав його «топ-тренером з великим досвідом та уміннями».

«Мені подобається, наскільки ретельно ми підходимо до кожної гри, кожного тренування. Цей сезон не міг бути кращим», — сказав гравець вже після того, як Вулвз оформили вихід до Прем’єр-ліги.

Якби не ефектні португальці в складі Вулвз та яскраві атакувальні гравці у Фулема, то Коаді цілком міг би претендувати на звання найкращого гравця сезону. Нарешті він розвинувся до того рівня гри та впевненості, який в ньому бачили, порівнюючи з Джеррардом.

Нехай, він грав всього лише в Чемпіоншипі, але це ніякий не привід зменшувати його досягненння. Зрештою, багато хто з вболівальників команд цієї ліги говорить, що тренерам збірної Англії варто звернути увагу на Коаді напередодні виклику гравців до підготовки перед чемпіонатом світу 2018 року. Якщо там є місце Джеймсу Тарковські, то чому не знайдеться Коаді?

За ним увесь час буде ходити це прізвисько, він завжди буде новим Джеррардом, аж допоки не створить своє ім’я. Зараз Конор Коаді як ніколи близький до того, аби про це почали забувати. Його власне ім’я сильного футболіста у цьому сезоні створюється набагато ефективніше.